?

Log in

No account? Create an account
Беларускія манархістыя
... бо цар спадзяецца на Госпада, і з дабрыні Ўсявышняга не пахісьнецца. Пс.20,8
 
Шаноўныя Сябры, наведнікі Беларускай Інтэрнэт Бібліятэкі Kamunikat.org, знайдзіце, калі ласка, хвілінку-другую на тое, каб запоўніць нашу анкету. Робім яе, каб ацаніць нашу працу і зьмест сайту.  Каб задумацца над тым, у які бок ісці далей.
Вашы адказы дапамогуць акрэсьліць напрамкі разьвіцьця Беларускай Інтэрнэт-Бібліятэкі Kamunikat.org Дзякуючы запоўненым анкетам мы больш паспяхова будзем развіваць бібліятэку і хутчэй выйдзем насустрач Вашым патрэбам.
Анкета абсалютна ананімная, а сабраныя такім шляхам дадзеныя будуць выкарыстоўвацца выключна для нашага унутранага аналізу.
Загадзя дзякуем за прысвечаны Вамі час.Бібліятэкары Kamunikat.org
Запоўніць анкету можна па гэтай спасылцы АНКЕТА Болей...
Originally posted by edward_trad at Эдуард Юрченко: "За Бога, Князя и Родину!": правая победа в Лихтенштейне
РУССКОЯЗЫЧНАЯ ВЕРСИЯ МОЕЙ СТАТЬИ 2012...knyaz-lichtenshtein-300x199

Референдум, который решил судьбу нации

Первого июля 2012 года в княжестве Лихтенштейн состоялся референдум, посвященный проблеме сокращения полномочий князя. Его инициаторами стали местные левые, которые объединились в движение «Ваш голос имеет значение». Главной идеей было лишение права монарха абсолютного вето, которое он может накладывать не только на решение парламента, но и на результаты общенационального референдума. Им противостояло общественное движение «Мы - Лихтенштейн», которое объединило в своих рядах правую патриотическую общественность страны. Противостояние завершилось блестящей победой правых: более 76 процентов лихтенштейнцев поддержали своего князя.
Интересным является начало конфликта. Все началось с референдума о легализации абортов в княжестве. Надо отметить, что запрет на аборты являются в Лихтенштейне достаточно жестким: год заключения для женщины и три года для врача (кроме случаев прямой угрозы для жизни матери). Как только эта идея была озвучена лево-либеральной общественностью, монарх сделал жесткое заявление. Его Светлость подчеркнул, что результаты референдума он не утвердит ни при каких обстоятельствах, количество голосов в пользу легализации абортов его не интересует и его принципы как католического монарха важнее демократии.
«Прогрессивная общественность» немедленно начала истерику. Князя обвиняли в «средневековом мракобесии», «нетолерантности», «авторитаризме» и других вещах, которые являются ужасными с точки зрения воспаленных левых мозгов. Было создано движение «Ваш голос имеет значение», которое получило массированную поддержку ЕСовской бюрократии и олигархических масс-медиа. Левые как всегда действовали с максимальным цинизмом, заявляя, что ничего не имеют против монархии как таковой но она должна быть ограничена (во Франции 1789 года тоже делали похожие заявления, а потом не досчитались монархии, несчастного короля Людовика и трети французов). Княжеский дом на провокации не поддался и нетолерантно заявил, что «попытка ограничения власти монарха это первый шаг к ликвидации монархии, поэтому компромисс не является возможным». Напряжение нарастало. Леваки начали жаловаться на давление со стороны радикально настроенных правых и невозможность свободно выражать свое мнение. Ответом патриотически настроенных жителей княжества стала массовая публикация личных данных сторонников монархии в местных газетах. Правые демонстрировали, что они не стесняются своих взглядов и никого не боятся.
Но, что стало причиной противостояния на самом деле? Лево-либералы действительно славятся маниакальным стремлением к убийству нерожденных детей, это является для них своеобразным дьявольским символом веры, что объединяет каких-либо троцкистов с либеральными «почти правыми». И все же складывается впечатление, что корни «бархатной» войны против маленького свободолюбивого княжества гораздо глубже. Это впечатление является верным и его подтверждает недавняя история Лихтенштейна.

Национальная монархия против интернациональной мафии

Когда князь Ганс Адам II занял престол свои предков в 1989 году, он столкнулся с проблемой незаконных финансовых операций, которые несли угрозу для княжества. Потом оказалось, что Лихтенштейн стал одним из центров отмывания денег мировой наркомафией. Дело в том, что маленькая горная страна превратилась стараниями княжеской семьи в один из крупнейших финансовых центров мира. В определенный момент этим решили воспользоваться «не самые законопослушные» силы.
Немедленно начались «странные чудеса». Депутаты парламента, «народные избранники» с остервенением противостояли попыткам монарха навести порядок. Как всегда бывает в таких случаях «борцы за народное счастье» противопоставили вполне конкретным фактам демагогические заявления. Конечно все это было похоже на смесь дурдома и выступления труппы профессиональных шутов, но когда на их стороне выступили конституционный суд и власть ЕС - стало понятно, что ситуация имеет более угрожающий характер.
В частности, князя пытались заставить признать, что он не имеет право на контроль над собственным правительством. В этих попытках координировали свои усилия «лихтенштейнские» политики и ЕСовские бюрократы.
В 1999 году князь перешел в контрнаступление. Он позвал на помощь прокурора Инсбрука - Карла Шпитцнера и при помощи специалиста из соседней Германии ему удалось доказать связь политиков и наркокартелей. Несколько негодяев попали за решетку.
После этого попытки ликвидировать или радикально ограничить монархию приняли хорошо систематизированный характер. Если раньше князю старались не давать пользоваться полномочиями то теперь их пытались отнять в принципе. Но враги монархии и страны просчитались. Они не учли еще одного игрока, сам народ Лихтенштейна, от имени которого они будто выступали.
В 2001 году на выборах уверенно победили правые силы. В 2003 году монарх пошел в стратегическое наступление, он поднял невиданный для гнилой современности вопрос о радикальном расширении власти монарха. Нация поддержала своего монарха более чем двумя третями голосов. Скрежет зубов «евробюрократов» (и их транснациональных хозяев) которые сразу завели песенку о «шаге назад», о «поражении прогресса и демократии», можно было слышать более чем громко. Но умалчивать о том, что это добровольный выбор народа, они не могли. Фактически в княжестве состоялся тихий, но не менее эффективный вариант консервативной революции. Понятно, что это не дает покоя врагам Традиции и Европы. Вот и раскрутили они новую интригу против, пожалуй, последней свободной европейской страны. Но почему маленький, с населением около 30 тысяч жителей, Лихтенштейн вызывает такую злобу в мировой закулисе?

Княжество третьего тысячелетия или Европа которую мы потеряли

Сегодня Лихтенштейн самая богатая страна мира. Так это не ошибка и тем более не ложь. Согласно «Всемирной книге фактов», которую издает ЦРУ, Лихтенштейн самая богатая страна в мире по номинальным валовым внутренним продуктом на душу населения. Он составляет более 140 тысяч долларов в год (для сравнения, в Украине примерно 7).
Основой благосостояния является уникальное сочетание политических и экономических возможностей княжеского дома с прагматичной и консервативной политикой государства. Лихтенштейн является супермощным финансовым центром, поскольку в нем созданы почти «тепличные» условия для хранения денег или ведения бизнеса. Чрезвычайно низкие налоги, чрезвычайно простые условия регистрации, чрезвычайно надежное хранение банковской тайны: вот формула успеха. Все это было бы невозможно без надежных гарантий со стороны княжеской власти. Результат - это более 73 тысяч транснациональных сверхмощных фирм зарегистрированных в стране.
Князь является одним из самых богатых монархов в мире, его капитал оценивается приблизительно в 4 миллиарда долларов США. Он активно использует свои финансы по всему миру и значительную часть доходов вкладывает в Лихтенштейн. Хорошим правилом является то, что много лет все дороги княжества ремонтируются за счет личных средств князя. От финансирования семьи из бюджета княжеская династия отказалась. Наоборот, они финансируют страну из семейных средств.
Не стоит думать, что Лихтенштейн живет только за счет финансовых операций. Его промышленность чрезвычайно развита. Она носит высокотехнологичный характер и опирается на современные научные достижения. Ее продукция в основном это электроника, химия и фармацевтика, высокоточные приборы. Сельское хозяйство можно охарактеризовать хотя бы тем фактом, что лихтенштейнские вина являются одними из самых дорогих в мире.
Безработицы фактически не существует. Примерно треть работающих приезжает к княжества из соседних Австрии и Швейцарии ежедневно.
Лихтенштейн это уникальный пример того, как должна была бы развиваться Европа, если бы ее естественное развитие не было остановлено «французской» революцией и ее поздними наследниками.
Успех альпийского княжества базируется на сочетании реальной политической власти монарха с экономическим могуществом, как это было во время традиционного общества. Политическая стабильность в свою очередь держится на взаимном доверии монарха и его подданных, которая в свою очередь держится на реальной возможности монарха выполнять патерналистскую роль в отношении подданных. Это замкнутая система, в которой заинтересованы все стороны. Надо еще добавить тесную связь правящей династии с католической церковью, которая является одним из важнейших социальных институтов в княжестве.
«Государство третьего тысячелетия» - так называется изданная в 2010 году книга князя Ганса Адама II.
В ней он уверенно критикует современную демократию, глобализацию, ЕС и США. Он противопоставляет современной политической системе сочетание монархии и прямого народовластия. Высокую оценку Его Светлости получила Швейцарская республика, которая развивалась естественным путем, и базовые принципы которой в корне отличаются от модели порожденной 1789 годом. Таким образом, князь противостоит современной системе не только как политик, но и как идеолог.
В свое время Лихтенштейн уже прославился тем, что бросил вызов «мировому сообществу». Эта маленькая страна была единственной, которая отказалась выдать на расправу большевикам в 1945 году, восточноевропейских антикоммунистов. «Я не вижу здесь подписи моего князя» - ответил глава правительства когда советский представитель продемонстрировал ему копию Ялтинского соглашения. Тогда эта маленькая государство стало спасительным якорем для многих людей, которые смогли избежать гибели от рук большевистских палачей. Кто знает, возможно сегодня Лихтенштейн станет спасительным якорем для всей Европы.
http://falangeurasia.blogspot.ru/2012/07/blog-post_1506.html


Оригинал (Укр.) http://rozum.info/news/2012-07-06-263
Haradockija nawiny
Gazeta o Ziemi Gródeckiej i jej Mieszkańcach
11 (211) 2013

Czy to raz bywało się w Gdańsku... Tyle że najczęściej przejazdem, jadąc na wczasy nad morze lub na szkolenie czy konferencję. Dlatego to miasto kojarzyło się mi dotąd z zabytkowym dworcem kolejowym i nowoczesną obwodnicą. No i oczywiście ze strajkami stoczniowców, które doprowadziły do zmian ustrojowych w Polsce. I oto w październiku nadarzyła się okazja, aby na jeden dzień pojechać do Gdańska z „Rozśpiewanym Gródkiem”. Zaproszono nas na X Biografie Gdańskie – Dni Mniejszości Narodowych. Osiem godzin jazdy busem minęło szybko. W miłym towarzystwie śpiewających pań i ich instruktora, Wiktora Małanczyka (a także sympatycznego kierowcy, pana Krzysztofa), nie było kiedy się nudzić. Wciąż sypały się żarty i zabawne opowiastki. Na miejsce dojechaliśmy wczesnym sobotnim popołudniem. Zakwaterowano nas w byłym hotelu robotniczym przy samej Stoczni Gdańskiej, której większościowym udziałowcem jest teraz ukraiński oligarcha, zarządzający ją poprzez spółki na Cyprze. Kolebka Solidarności znajduje się na skraju bankructwa. 1500 pracowników nie dostają w terminie wynagrodzeń, a grunty i majątek ruchomy zakładu są wyprzedawane. Hotel, w którym zamieszkaliśmy, też trafił w prywatne ręce. W komfortowo odremontowanych pokojach jedynie ściany pamiętają czasy, gdy mieszkali tam robotnicy, którzy przyjeżdżali tu do pracy z całej Polski. Także z naszych stron. Okna hotelowe wychodzą obecnie nie na charakterystyczne żurawie, ale na zasłaniające je mury powstającego na terenie stoczni Europejskiego Centrum Solidarności. Tuz za nim Болей...

Originally posted by edward_trad at Кейт Миддлтон родила Уильяму сына.
Originally posted by serg_slavorum at Кейт Миддлтон родила Уильяму сына.

Самый долгожданный ребенок королевской семьи Великобритании наконец появился на свет. У герцога и герцогини Кембриджских Уильяма и Кейт родился сын, который стал третьим в очереди на британский престол после своего деда принца Чарльза и отца принца Уильяма.

"Герцогиня Кембриджская благополучно родила сына в 16:24 (19:24 по московскому времени)", – сообщили в Кенсигтонском дворце. Там также добавили, что мать и ребенок чувствуют себя хорошо, они проведут ночь в больнице.

Вес ребенка составляет восемь фунтов шесть унций. Это примерно 3,8 килограмма, передает РИА Новости. Сообщается, что Уильям присутствовал при родах.

Кенсингтонский дворец изменил традиционному способу объявления о рождении наследника престола и разослал журналистам по электронной почте сообщение, подтверждающее факт рождения ребенка герцога и герцогини Кембриджских. Ранее планировалось, что все собравшимися на площади у Букингемского дворца, узнают о рождении "королевского ребенка" из письма, доставленного курьером из больницы в королевскую резиденцию и вывешенного затем на всеобщее обозрение.

В связи с рождением будущего наследника фонтаны на лондонской Трафальгарской площади, башня CN Tower в канадском городе Торонто и Ниагарский водопад будут окрашены в голубой цвет. Ребенок супруги британского принца Уильяма герцогини Кембриджской Кэтрин будет носить титул принц Кембриджский, а называть младенца будут Его Королевское Высочество. Между тем, имя мальчика пока не сообщается. Оно будет объявлено позже.

Напомним, рано утром 22 июля герцогиня Кембриджская Кейт, почувствовав первые родовые схватки, в сопровождении мужа принца Уильяма прибыла в лондонскую больницу святой Марии. У входа в госпиталь было настоящее столпотворение. Все замерли в трепетном ожидании первенца Миддлтон. Журналисты, которые дежурили на улице на палящем солнце, начали шутить, что это можно сравнить с ожиданием выбора Папы Римского.



P. S. Мама дорогая, всё-таки она сына родила. Ой, только бы его не Дэвидом назвали !!! Только бы не Дэвидом!!))
Originally posted by edward_trad at Всеукраїнська монархічна конференція 2013
конф

1 червня , в Києві ,відбудеться друга Всеукраїнська монархічна конференція . В ній приймуть участь науковці , громадські діячи , митці , консервативно налаштована молодь . Широкий спектр учасників обумовлено бажанням всі більшого числа не байдужих громадян України повернути монархічну ідею до актуального громадсько-політичного дискурсу . В форматі відкритої між організаційної конференції наш захід проходить вдруге але він є логічним продовженням та виведенням на новий рівень процесу розпочатого наприкінці 80-х років повернення ідеї українського монархізму з еміграції на батьківщину .
Місце проведення . « Будинок кіно « , малий зал
Час проведення ( офіційна частина ) з 13.00 до 17.00


Програма другої Всеукраїнської монархічної конференції .
1 . Павло Гай-Нижник , доктор історичних наук , голова політичного проекту « Булава «
Привітальне слово .
2. Ігор Криворучко , голова Соціал- Національної асамблеї
Привітальне слово
3 . Андрій Волошин , координатор Українського традиціоналістичного клубу
Привітальне слово , доповідь « Монархізм як стиль «
4. Леонід Чупрій , кандидат філософських наук , доцент
Доповідь « Родинні цінності як фундамент відродження традиційного українського суспільства «
5. Петро Вознюк , кандидат політичних наук , доцент
Доповідь « Геополітичний потенціал відновленої української монархії «
6. Олександр Алфьоров , кандидат історичних наук
Доповідь « Титулатура українських володарів 10-20 ст . «
7. Олена Семеняка , аспірант , магістр філософії
Доповідь «"Метафізичні підстави відновлення монархії як традиційної форми правління Європи (український контекст )".
8. Антон Бондаренко , пошукач , магістр історії
Доповідь « Традиції воїнів-звірів та деякі аспекти генеалогії української аристократії «
9. Едуард Юрченко , пошукач , магістр філософії .
Доповідь « Українська монархія як археофутурістичний проект .
10 . Валентин Гайдай , аспірант , магістр історії
Доповідь « Українська монархія : історичний екскурс та новітні перспективи «
11 . Ігор Гаркавенко , незалежний дослідник , філософ традиціоналіст
12 . Сергій Шумило , історик , богослов
13 . Олександр Маслак , кандидат філософських наук

( можливі зміни та додавання )
Originally posted by edward_trad at 115 років з Дня народження Юліуса Еволи ....
evola11

День народження видатного філософа який все ще не є гідно оціненим...навіть своїми прихільниками...
Він відверто іменував себе реакціонером....в той час як подавляюча більшість правих боїться цього визначення як вогню....він відродив дух непримереної правізни доби Рівароля та Жозефа де Местра....він покла початок тому , що в свій час увійде в історію під назвою чинного традиціоналізму....традиціоналізму чину...не світоглядної концепції , а суворої і реалістичної ( не в примітивному , звісно ,політиканському значенні ) дії...

СЛАВА ЧОРНОМУ БАРОНУ РЕАКЦІЇ !!!



і невеличка підборочка матеріалів...

Евола на " Велесовій слободі "
http://www.velesova-sloboda.org/philosophy/evola-lyudi-i-ruiny.html

Евола на "Точці переходу "
http://luxaur.narod.ru/biblio/2/tr/traditio.htm

Евола на "fatuma.net "
http://www.fatuma.net/blog/text/evola
Выратуй і памілуй нас, чорны бусел
Аповесці
Казько Віктар

У цэнтры новай кнігі Віктара Казько трагедыя XX стагоддзя – чарнобыльская аварыя. У аповесці «Но Пасаран» з уласцівай яму шчырасцю, метафарычнасцю раскрывае празаік прычыны, якія прывялі грамадства да развалу. Пісьменнік стварае яркія, запамінальныя тыпы нашых сучаснікаў. Глыбокая сімволіка закладзена аўтарам і ў яго апавяданнях і эсэ. Болей...

Будзіла вёску берасцянка
Людзі і былі маёй Зялёнай Дубровы
Цвірка Кастусь

Гэтая кніга — пра вёску з паэтычнай назвай Зялёная Дуброва на Старадарожчыне, пра яе людзей і гісторыю. Калісьці малым я прачытаў у адной кніжцы пра дзівосны лясны край — Палессе. У ёй з такой замілаванасцю расказвалася пра яго таямнічыя пушчы і салаўіныя гаі, пра шырокія квяцістыя лугі і абласканыя сонцам жураўліныя балоты, пра чыстыя крынічныя рэкі і сінія люстэркі азёр, што мне да нясцерпу захацелася пабываць там, каб на свае вочы пабачыць тую красу. Толькі значна пазней я даведаўся, што мая Зялёная Дуброва з усімі яе ваколіцамі, аказваецца, і ёсць тое самае Палессе! Праўда, яго поўнач. Гэта ж недалёка ад нас шыецца праз лясныя зараснікі крынічная Арэса, апетая Янкам Купалам у паэме пра асушку палескіх балот. Болей...

Originally posted by edward_trad at Презентація альманаху “Сівер” у Києві ( фотозвіт )
13
25 лютого 2013 року в Києві відбулася довгоочікувана й знакова подія, а саме презентація нового білоруського альманаху «Сівер», яка сталася в рамках зустрічі з редколегією видання – однодумцями, колегами і друзями Українського Традиціоналістичного Клубу: Аляксєєм Дзєрмантом, Ягором Чуриловим та Пьотрою Пятровським.

Нагадаємо, що минулого року Аляксєй Дзєрмант вже відвідував Київ з презентацією другого номеру альманаху «Druvis» Центру етнокосмології «KRYŬJA», а Пьотра Пятровський брав активну участь в Першому Всеукраїнському конгресі монархістів, який пройшов за участю УТК в Кам’янці-Подільському восени 2011 року. Ягор Чурилов, у свою чергу, є одним з основних координаторів білоруського проекту «Цитадель», а Пьотра Пятровський – консервативного центру «Nomos», в яких також задіяний Аляксєй Дзєрмант і які повністю співзвучні ідеологічним пріоритетам УТК.

Після того, як гостей було представлено аудиторії головою УТК Андрієм Волошиним, взяв слово головний редактор альманаху Аляксей Дзєрмант. Нагадавши, що сучасний світ перебуває у системній кризі й стоїть на порозі нового цивілізаційного вибору, він розкрив концепцію видання та геополітичні перспективи північної орієнтації, природної для Білорусі в силу її географічного розташування й історико-культурних традицій. Втім, зазначивши, що йдеться перш за все про міфологічну ідею Сакральної Півночі, Аляксей Дзєрмант закликав українців приєднуватися до цього археофутуристичного проекту, заснованого на гнучкому й динамічному підході до Традиції

Наступним виступив Ягор Чурилов, який розкрив актуальність «Сівера» за допомогою такого метафоричного порівняння: якщо роздати примірники альманаху людям на вулиці, вони максимум привітають з творчими здобутками й продовжать займатися власними справами; однак якщо на цих вулицях з’являться ворожі танки, вони доволі швидко пригадають все, про що їх попереджали автори видання. Не секрет, що в багатьох європейських країнах фізичне виживання європейців під питанням, однак Європа все ще пам’ятає два останні великі проекти – націонал-соціалістичний та комуністичний, тому Ягор Чурилов висловив впевненість у тому, що інстинкт колективного самозбереження включиться дуже скоро, як він завжди включався в екстремальних ситуаціях й періоди глобальних історичних потрясінь. Задача «Сівера» – підготувати нову теоретичну базу, що стане у нагоді в такий час.

Продовжив виступ редакційної команди Пьотра Пятровський, що, як філософ за освітою, окреслив метафізичні підстави для нового історичного проекту, а саме вичерпаність аксіом модерної епохи, зокрема в аспекті притаманного їй світосприйняття крізь призму вузьких бінарних опозицій – між білим і чорним, добром і злом, раціональним й ірраціональним тощо.

Крім того, він звернув увагу на нагальність розвитку нової політичної теорії після завершення класичних модерних ідеологій (лібералізму, соціалізму, фашизму), що з необхідністю виводить на консерватизм як єдину концептуально антимодерну ідеологію (саме цій тематиці буде присвячено наступний номер «Сівера»). Нарешті, Пьотра Пятровський наголосив на тому, що Україна як найбільша за площею й населенням європейська країна повинна стати в центрі цього нового геополітичного проекту, відмовившись від нав’язаного їй штучного вибору між Заходом і Сходом.

Далі слово було надане Олені Семеняці – активістці УТК, що першою з числа українських колег зробила внесок в альманах «Сівер», представлений рецензією на фільм «Valhalla Rising» як «міфу про новий початок» та архетипу самого життя. Зауваживши, що ця глибока філософська кінострічка має пряме відношення до того, чим займається редакторський й авторський склад видання, вона, по-перше, підкреслила вагомість білоруського досвіду для України.

Адже Захід, пропонуючи масу свіжих та контркультурних ідей, змушений розплачуватися за цю свободу думки й слова повною підконтрольністю у просторі реальних соціальних зрушень, тоді як усебічний політичний пресинг на сучасну Білорусь краще за все засвідчує її фактичний успіх на шляху розбудови власної державності на ґрунті автентичних культурно-політичних норм. По-друге, Олена Семеняка відзначила унікальність концепції «Сівера», яка поєднує міфічний вимір традиційної ідеї Сакральної Півночі з актуальним політичним баченням, не маючи нічого спільного з цікавими, але сумнівними у перспективі справжніх геополітичних трансформацій теоріями на зразок аріософії або гіперборейського походження людства.

Завершилася презентація діалогом редколегії «Сівера» з аудиторією, в ході якого було з’ясовано, що білоруський традиціоналізм, на відміну від українського, є не стільки етнічним (що знайшло свій вираз в українському народництві та націоналізмі), скільки етатистським, тобто зосередженим на ідеї держави та забезпеченні безперебійної роботи державної машини.

Крім того, аудиторія погодилась з доцільністю північної орієнтації, здатної вивести українське суспільство за межі фіктивного розколу між Західною та Східною Україною і, відповідно, геополітичної дилеми між Європейським та Євразійським Союзами. Підсумки заходу підвів Андрій Волошин, який звернувся до відвідувачів презентації з закликом до уважнішого стеження за білоруськими подіями в усіх суспільних сферах як джерела оригінальних та конструктивних ініціатив і висловив готовність до подальшої співпраці з білоруськими колегами від імені УТК й усіх присутніх українців.


ДЖЕРЕЛО
http://uktk.org/presentation-of-siver-itself/
Originally posted by edward_trad at Презентація альманаху “СІВЕР” у Києві

Запрошуємо на презентацію білоруського альманаху “СІВЕР”, яка відбудеться 25 лютого о 16.00 за підтримки Українського Традиціоналістичного Клубу в рамках зустрічі з редколегією та головними ідеологами видання: Аляксєєм Дзєрмантом, Пьотрою Пятровським, Ягором Чуриловим та Зміцером Скварчевським. Альманах можна буде придбати наприкінці презентації.

“Сівер” – це альманах прийдешнього століття. Споглядати архаїку і переоцінювати події минулого вже недостатньо. Вимога моменту – повернутися обличчям до епохи, що відкривається, й прийняти її виклик. “Сівер” – філософсько-культурологічне за формою видання, по суті – місце переробки розрізнених елементів минулого в нову, безумовно необхідну і шукану багатьма цілісність. Єдність майбутнього та минулого на просторах Великої Півночі вимагає нового розуміння. Альманах поєднує тексти-опори і тексти-стріли: знання, від якого можна відштовхнутися, рухаючись в майбутнє, і знання, яке показує напрямки цього руху.

Презентація відбудеться за адресою: Фундація ім. Олега Ольжича, Київська міська організація ОУН, вул. Івана Мазепи 6, третій поверх (станція метро “Арсенальна”).

Увага! Після презентації заплановано збір коштів на підтримку правих політв’язнів від імені Українського Традиціоналістичного Клубу.

Додаткова інформація:

http://siver.by

https://www.facebook.com/siver.by.almanach

Джерело : http://uktk.org/presentation-of-almanac-siver/
Originally posted by edward_trad at Священная Ампула французских Королей
Originally posted by barjaktarevic at Священная Ампула французских Королей
Оригинал взят у marisols в Священная Ампула французских королей
Sainte_Ampoule

Французские революционеры, придя к власти, уничтожили почти все регалии более чем тысячелетней монархии. Большая часть корон, скипетров и держав была безжалостно расплавлена, королевская сокровищница разорена. И все-таки уцелел один небольшой предмет, который внушал страх депутатам Национального конвента. Революционеры были убеждены, что пока он существует, их дело не доведено до конца.
Чытаць болей...Collapse )

Originally posted by edward_trad at Памяти английского короля-мученика Карла I Стюарта.
Originally posted by serg_slavorum at Памяти английского короля-мученика Карла I Стюарта.


Не смыть всем водам яростного моря
Святой елей с монаршего чела
И не страшны тому людские козни
Кого Господь наместником поставил.


У. Шекспир "«Ричард III», акт III, сцена II"

30 января 1649 года иудействующими еретиками - пуританами, революционерами XVII века, после позорного судилища был казнён английский король Карл I из династиии Стюартов. В правление его сына Карла II король - мученик был причислен к лику святых, как монарх, принявший смерть за Веру, ибо он стремился сохранить епископальную церковь и апостольское приемство в ней (по мнению англикан) и защитить церковную жизнь и монархические устои Английского государства от посягательств еретиков.


Чытаць болей...Collapse )
Originally posted by edward_trad at Вечір пам'яті Людовіка XVI- 2013

26 січня Українським традиціоналістичним клубом було проведене традиційне щорічне вшанування пам'яті короля Франції та Наварри Людовіка XVI . Цьогорічну подію було вирішено вважати водночас днем пошани до всіх жертв лівого терору .
В урочистому засіданні прийняли участь науковці , діячі мистецтва , правозахисники , активісти громадських організацій правого спрямування та консервативно налаштована молодь .

Місця в залі почали займати ще до початку засідання ...
Першою була моя доповідь присвячена проблемі правої боротьби в сфері культури . Я підкреслив , що тимчасові успіхи лівих обумовлені саме їх гегемонією в сфері культури і лише після перемоги в цій сфері можлива буде права перемога в сфері політичній . В процесі боротьби не треба боятись кидати виклик таким " священним коровам " як демократія , прогрес або рівність , з точки зору де-кількатисячолітньої інтелектуальної традиції це лише сукупність сумнівних концепцій і не більше .

Наступною доповідала Олена Семеняка : активістка УТК , аспірант філософського факультету " Київо=Могилянської академії ". В своїй доповіді вона окреслила основні контури ідеології активного протистояння сучасному світові на засадах контрреволюційного та консервативно-революційного світогляду . Варто згадати , що Олена Семеняка є одним з небагатьох дослідників феномену консервативної революції в сучасній академічній науці України .

Наступною була доповідь Ігоря Гаркавенка : відомого правозахисника , колишнього політв'язня , інтелектуала консервативно-революційного спрямування . В своїй доповіді він підкреслив фундаментальне метафізичне коріння відмінності та протистояння правих та лівих .

Потім доповідав доктор історичних наук Павло Павлович Гай-Нижник : голова політичного проекту "Булава " , автор більш ніж 300 наукових публікацій , один з провідних спеціалістів по історії українського консерватизму . В своїй доповіді він сконцентрувався на актуальних проблемах , що стоять перед консерваторами сьогодні , такими як наприклад нелегальна міграція і закликав активно підіймати їх не впадаючи в оману брехливої політкоректності .

Потім була мистецька частина . Антон Шарикін , автор-виконавець патріотичного спрямування представив свої нові пісні . Цікавим моментом його виступу була україномовна пісня присвячена легендарному Вандейському повстанню . Скоро повинні з'явитись записи пісень цього молодого і талановитого виконавця .

На цьому офіційну частину було завершено і учасники відправились на традиційний бенкет-тризну ...
Originally posted by edward_trad at 210 років від дня мучницької загибели короля Франції та Наварри Людовіка XVI
louis-xvi-execution

210 років тому банда недолюдків прикриваючись ім'ям французького народу вбила його короля...з цього почався геноцид французів який плавно перетворився в війну на знищення проти всіх націй Європи...війну , що триває і нині ...

невеличкий підбір матеріалів до сумної дати...

Людовік XVI. Промова перед судом революції
/переклад російською/
(26 грудня 1792 р.)
http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1792%2812%2926.ludovik.php

геноцид французів
http://hvac.livejournal.com/366137.html?format=light
http://hvac.livejournal.com/366554.html?format=light#cutid1

чудовий фільм про злочини якобінців та їх більшовицьких колег


моя ( в співавторстві) стаття по темі...
http://moloda-naciya.smoloskyp.org.ua/?p=63

хотів виставити якійсь сумний трибьют але вирішив цього не робити....найкращим вшануванням пам'яті короля-мучня буде руйнація спадщини 1789 року та відновлена Європа престолів та вівтарів...тому бойовий кліп сучасних французьких роялістів в якості посвяти
Originally posted by edward_trad at Проголошення другого Райху - тріумф Гогенцолернів


18 січня -річниця проголошення другого Райху -Німецької імперії під скіпетром славетних Гогенцолернів . Гармонійне імперське утворення поєднувало в собі католиків та протестантів , монархії та вільні міста , різноманітні соціальні прошарки німецького народу . В багатьох аспектах ця держава залишається зразком імперії ( тим більше існувала вона зовсім недавно , менше ста років тому ).

Головний історичний документ події ( рос.мовою )
17 января 1871 г.

Обращение Вильгельма I к немецкому народу

Мы, Вильгельм, божьей милостью король Пруссии, ввиду
единодушного, обращенного к Нам призыва немецких государей и
свободных городов взять на себя императорское достоинство, 60 лет
тому назад утратившее силу; принимая во внимание факт создания
Германской империи; принимая во внимание, что ее создание
предусматривалось и конституцией Северогерманского союза, сим
объявляем, что Мы решили, исполняя свой долг перед объединенным
немецким отечеством, внять этому призыву немецких государей и
свободных городов и принять германское императорское звание.
Соответственно этому Мы и Наши наследники по прусской короне
отныне будем носить титул императора во всех делах и сношениях
Германской империи и, уповая на Бога, надеемся, что германской
нации предстоит благодатное будущее в духе древнего величия
нашего отечества. Мы принимаем императорское звание в сознании
своего долга с подлинно немецкой верностью защищать права империи
и ее членов, оберегать мир и независимость Германии, опираясь на
объединенные силы ее народа. Мы принимаем это звание в надежде,
что отныне немецкий народ в награду за свою тяжелую и
мужественную борьбу сможет пользоваться длительным миром в
границах, которые обеспечат нашей родине безопасность от новой
агрессии со стороны Франции, безопасность, которой она в течение
столетий была лишена.
Да поможет Нам и Нашим наследникам по императорской короне
Бог, чтобы величие Германской империи покоилось не на
победоносных завоеваниях, а на благах и деяниях, приносимых
миром, на основе национального процветания, свободы и
благонравия.
Дано в главной квартире в Версале, 17 января 1871 года.
http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/IIreich.htm
Originally posted by edward_trad at Заснування князівства Монако ....

8 січня 1297 року воїни рода Грімальді на чолі з Франческо Грімальді захопили Монако....так було покладено початок маленькій але гордій країні , що залишається символом аристократизму та своєрідної європейської екзотики ...
цікаво , що бійці Грімальді діяли перевдягнувшись в ченців ...це знайшло відображення на гербі династії та князівства...

Сьогодні князівство очолює його Світліша Високість Суверенний князь Монако Альберт II ....
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B5%D1%80_II_%28%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%8C_%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%BE%29
http://ria.ru/spravka/20100712/252798219.html
ось про його весілля....довгоочікуване (хвилювались за долю династії)
http://ru.wikipedia.org/wiki/Свадьба_Альбера_II,_князя_Монако,_и_Шарлен_Уиттсто

про рід
http://nobles.narod.ru/grimaldi.htm
http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Mon_Evr/20.php

і відео присвячене династії
Originally posted by edward_trad at Фрідріх II - " диво для всього світу "


Сьогодні день народження найвідомішого і найдивнішого з роду Штауфенів....ще за життя Фрідріх II , імператор Священної Римської імперії , голова всього західно-християнського світу , став легендою. ..." Диво для всього світу " -іменували його сучасники....
Він був одним з найвідоміших інтелектуалів того часу і видатним полководцем ...меценатом і тонким політиком...ще за життя він вважався обраним , а після смерті став легендою...

" Имперский канцлер Пьетро делла Винья представлял своего господина космическим Спасителем: "весь Мир ожидал такого космократора, и сейчас пламя зла затухло, мечи перекованы на орала, мир, справедливость и безопасность утвердились повсюду." Более того, Фридрих обладает несравненным даром связывать между собой различные стихии вселенной; примирять теплое и холодное, твердое и жидкое, все противоположности. Он -- космический мессия, которого превозносят земля, море и воздух. Его приход -- дело божественного провидения. Так как мир грозит исчезнуть, последний суд приблизился, Бог в своей великой милости дал нам передышку и послал этого чистого властителя, чтобы восстановить век мира, порядка и гармонии перед наступлением Последних Дней. Эти идеи точно соответствуют мыслям самого Фридриха, что видно из его письма, адресованного в его родное поместье Йези, недалеко от Анконы. В нем он ясно дает понять, что рассматривает свое рождение как нечто, имеющее для человечества почти такое же значение, как рождение Христа, а Йези он приравнивает к новому Вифлеему. Фридрих, безусловно, является единственным монархом Средневековья, который всерьез считал себя божественным (причем не только в силу императорской функции, но и по самой своей природе) -- ни больше ни меньше, как воплощенным Богом."*

[Norman Cohn, "The Pursuit of the Millenium". О мессианских претензиях Фридриха II см. также Kantorowitz "Frederick the Second, 1194 -- 1250". Прим. автора]

Мифология Фридриха II надолго пережила его самого уже по той причине, что в его смерть не поверили. Считалось, что Император удалился в какую-то далекую страну или что он, согласно народной легенде, спит в жерле горы Этны. Но однажды он проснется и придет, чтобы вернуть себе свой трон. И не случайно тридцать четыре года спустя один мошенник в городе Нойссе с успехом выдал себя за вернувшегося Фридриха II, redivivus. Даже после того, как его казнили в Ветцларе, миф не утратил своей жизненной силы. Даже в XV веке еще верили, что Фридрих жив и что он будет жить вплоть до конца времен, так как, по сути, только он является единственным легитимным Императором."
Мирча Элиаде " RENOVATIO SECULI
http://my.arcto.ru/public/8renovatio.htm

Originally posted by edward_trad at партія " БУЛАВА " - новий правоконсервативний проект


Маю честь приймати участь в новому правоконсервативному проекті...ідеологія ПРАВИЙ український націонал-консерватизм ....звісно ніякого популізму або лівих ухилів....вже є сайт ( правда він тільки почав роботу і інформації не так багато )

Голова проекту доктор історичних наук Павло Гай -Нижник

основні ідеї : http://bulava.info/hai-nyzhnyk2.html

сайт голови http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/

свіжа стаття вашого покірного слуги http://bulava.info/category/yurchenko

буду вдячен за перпост та й за звичайний інтерес також...
Originally posted by edward_trad at До річниці набуття династією Браганса королівського статусу

В цей день , 15 грудня 1640 року , Жуан (Иоанн) IV Відновлювач урочисто коронувався....але святкувати часу не було - акт коронації дорівнював акту проголошення незалежності Португалії від Іспанії і був переломним моментом у війні за незалежність....водночас це було народженням . ще одного августійшого роду ( точніше набуття їм відповідного статусу ) ....про війну докладніше тут...http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%83%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D0%B7%D0%B0_%D0%BD%D0%B5%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C....

Жуан (Иоанн) IV Відновлювач ( в деяких джерелах Щасливий )

Треба підкреслити , що засновник династії не був самозванцем...він був віддаленим родичем колишніх королів Португалії...і на стіл його було покликано аристократією та народом саме з династичних міркувань...
Династія царювала в Португалії до кривавої революції 1910 року...революція носила відверто терористичний характер...їй передувало масове вбивство членів королівської родини в 1908 році ( так званий португальський регіцид)
про це докладніше тут...http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BB%D1%83%D1%88_I

Португальські праві не припиняли свого опору...декілька разів вони намагались скинути ненависну республіку зі зброєю в руках...в 1919 році це призвело до короткої і жорстокої громадянської війни...
Країна була приречена республіканським режимом на занепад ...але світлою сторінкою в пост-монархічній історії багатостраждального народу стала доба Салазара...треба зазначити , що в керівництві салазарістської " кафедрократії "були цілком потужні монархічні настрої...на жаль до реставрації не дійшло...

Сьогодні в Португалії надзвичайно потужні монархічні настрої...піднято питання про проведення референдуму що до зміни форми правління...претендент на корону є популярною особою...монархісти представлені в політиці і з ними вимушено рахуватись республіканське керівництво...

Дон Дуарте III , де-юре король Португалії , ветеран війни в Анголі і просто гарна людина...
докладніше про нього тут...http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B5_%D0%9F%D0%B8%D0%BE
про португальський монархічний рух можна побільше почитати тут http://nikolaevec.livejournal.com/tag/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%83%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B5%20%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B5%20%D0%B4%D0%B2%D0%B8%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5

Але Браганса це не тільки королі Португалії ...це імператори Бразилії...
В 1822 року португальський принц з династії Браганса очолив боротьбу за незалежність і став імператором Бразилії Педру I ...обираючи між династією та країною яку він очолював він обрав країну...

Педру I імператор Бразилії

Основну частину позаминулого сторіччя Бразилія була монархією...але потім і до неї дотягнулись підривні сили , позбавивши її народ повноцінної незалежності та прирікаючи на довгий період смути ...
Республіканський режим вже відчув повну безкарність та впевненість в своїх силах коли 23 квітня 1993 року відбулось несподіване...референдум про форму правління зорганізований принцами імператорського дому приніс їм 23 відсотки голосів...треба підкреслити , що він відбувся більш ніж за сто років після повалення монархії і владна верхівка не сприймала його як щось серйозне... незважаючи на формальний програш монархістів він став справжнім квитком в політичне майбутнє для них...
Сьогодні бразильський монархічний рух зберігає і нарощує вплив ...

Дон Бертран Орлеан-Браганський , де-юре імператор Бразилії , католик -традиціоналіст , активний правий громадський діяч і , як ви здогадуєтесь , хороша людина...
блог Дона Бертрана
http://www.paznocampo.org.br/Blog/Blog_db.asp

Залишається лише побажати обом гілкам династії успіху в боротьбі за їх народи та традиційну Європейську цивілізацію
БОРОТЬБА ТРИВАЄ !
Originally posted by edward_trad at Свобода проти демократії ( антидемократична критика Ханса Хермана Хоппе )

Підборочка коротеньких матеріалів провідного ідеолога правого лібертаріанства професора Ханса Хермана Хоппе....особливий інтерес викликає про-монархічна аргументація , оскільки Хоппе позиціонує себе як анархо-капіталіст і , відповідно , монархістом не є...

Демократия - низвергнутый бог
http://libertynews.ru/node/978

Покончим с демократией.
http://libertynews.ru/node/2226

Почему негодяи правят.
http://libertynews.ru/node/2227
Wiciaz

А. Сяргей Лепін (протоиерей, пресс-секретарь Минского епархиального управления) цікава разважае пра аднаўленне ВКЛРіЖ. (Не)русь негодуе... : )

http://serge-le.livejournal.com/284590.html?style=mine
http://rednossonja.livejournal.com/779217.html?style=mine

Originally posted by edward_trad at Едуард ЮРЧЕНКО, Валентин ГАЙДАЙ ФРАНЦУЗЬКА АНТИНАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ (частина 8 )

Наслідки революції

1. Франція зазнала колосальних економічних, демографічних, геополітичних та культурних втрат. Країна, яка напередодні революції була гегемоном континентальної Європи і впритул наблизилась до геополітичної перемоги на Британією, перетворилася на державу другого, якщо не третього сорту. В XIX столітті Франція була молодшим партнером Британської імперії, в ХХ – потрапила у залежність від Сполучених Штатів, а нині стоїть в авангарді руйнівної антинаціональної глобалізації.

2. Для Європи французька революція перетворилась на всезагальну громадянську війну, яка зруйнувала континентальний блок, що фактично був створений уже у XVIII столітті навколо осі Париж—Відень. Руйнація традиційного порядку перетворила європейські нації на іграшку в руках ворожих їм сил.

3. Найстрашнішого удару по європейській цивілізації було завдано в духовній сфері. З’явилися три ідеології, які є найбільшою загрозою для свободи, ідентичності та власне біологічного існування європейських народів. Мова йде про космополітичний капіталізм з його глобалізацією, інтернаціональний соціалізм з його божевільною ідеєю світової революції та пост’якобінський псевдонаціоналізм, який чудернацьки синтезує в собі космополітизм та деструктивний шовінізм і підмінює захист інтересів реальної нації обслуговуванням примари нації як певної штучної конструкції. Не варто пояснювати, що штучна нація має такий само стосунок до нації етнічної, як монстр доктора Франкенштейна, зшитий з частин мертвих тіл, – до живої людини.

P.S. Але сумна та повчальна історія «великої антинаціональної революції» – це не лише історія руйнації наймогутнішої держави свого часу та геноциду найчисельнішої (на той момент) європейської нації. Це також історія героїчного опору правих бійців, що стали на захист своєї нації. Саме поняття «правий» походить від роялістського опору доби революції. Праві повстанці продемонстрували еталон героїзму та відданості і передали смолоскип своєї боротьби наступним поколінням борців за свободу Європи. Європейський правий опір ХІХ ст. був ідейно та організаційно пов’язаний з опором французьких правих доби революції. А перший в історії націонал-революційний рух «Французька дія» був провісником національної революції 20-40 рр. ХХ століття, прямими наступниками якої є сучасні європейські ультраправі. Особливого значення ця спадкоємність набуває для нас, українців, які пережили у ХХ ст. найстрашніший за свою історію геноцид саме з боку комуністичних послідовників «ідей 1789 року» і чий повстанський опір так нагадував спротив вандейських героїв.

Примітки:
1. Див., напр., навіть одну з найбільш науково коректних праць із відповідної проблематики в сучасній Україні: Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – С. 109–118.
2. Птифис Ж.-К. Людовик XIV. Слава и испытания: Пер. с франц. И.А. Эгипти. – СПб.: Евразия, 2008. – С. 295.
3. Фай Г. За что мы сражаемся? Идеологический словарь: Пер. с франц. А.М. Иванова. – М.: ИЦ «Слава»; Форт-Профи, 2007. – С. 144.
4. Після катастрофічного землетрусу на Гаїті 12 січня 2010 року, який майже повністю зруйнував країну і спричинив загибель 300 тисяч її мешканців, деякі теологи, політики й публіцисти наголошували на тому, що цей катаклізм був покаранням за масове використання гаїтянами сатанинських практик. Див., напр.: Стешин Д. Битва Богов: Республику Гаити сгубил культ Вуду? // Комсомольская правда в Украине. – 2010. – 18 января. – С. 9.
5. Саїд Е. Культура й імперіялізм: Пер. з англ. – К.: Критика, 2007. – С. 387.
6. Олар А. Христианство и французская революция. 1789-1802 // http://www.krotov.info/history/18/1789rev/olar.htm.
7. Rewolucja francuska nauczycielk ludobуjcуw // http://www.wprost.pl/ar/108493/Mistrzowie-Hitlera/.
8. Урланис Б.Ц. Войны и народонаселение Европы. – М.: Соцэкгиз, 19б0. – С. 393.
9. Термін «інтеліґенція» (від лат. intelligens — той, що розуміє, мислить; розумний) введено російським письменником Петром Боборикіним (1836–1921) у 1860-х роках для позначення суспільного прошарку людей, які професійно займаються розумовою (зокрема, творчою) працею, розвитком і поширенням культури. Згодом, однак, це поняття зазнало суттєвої змістової трансформації. Внаслідок невиправданого розширення кола позначуваних ним явищ (з-поміж іншого, через систематичне ужиття радянською пропагандою словосполучень «трудова інтеліґенція», «робітнича інтеліґенція» тощо), самий термін було значною мірою дискредитовано. Нині дедалі більше дослідників протиставляє «інтеліґентів» як свого роду «розумових обивателів», дилетантів-кон’юнктурників, схильних до некритичного засвоєння будь-яких «модних» ідей, власне інтелектуалам. Відтак, сьогодні доречніше було б говорити саме про Хама-інтеліґента без додавання частки «псевдо». Проте, з огляду на деякі дотепер актуальні стереотипи, у цьому тексті її використано як показник хибності й безпідставності претензій названої суспільної групи на культурне та інтелектуальне лідерство і взагалі на будь-яку соціальну корисність.
10. Французская революция XVIII века. Экономика, политика, идеология / Отв. ред. Г.С. Кучеренко. – М.: Наука, 1988. – С. 175.
11. Тарле Е.В. Наполеон. – М., 1941. – http://militera.lib.ru/bio/tarle1/05.html.
12. Нольте Э. Фашизм в его эпохе: Пер. с нем. – Новосибирск: Сибирский хронограф, 2001. – С. 119.
Originally posted by edward_trad at ФРАНЦУЗЬКА АНТИНАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ( частина 5 )

Революція Хама

Яскравою ознакою революції були прояви безпрецедентної моральної дегенерації її ватажків та активістів. Ознайомлення зі злочинами, що їх було здійснено в ході революції, викликає не так жах, як огиду. Причому, говорити про це можна вже з перших днів революції. Наведемо лише декілька прикладів.

На самому початку революції підлість її ватажків та рядових бунтівників проявилася у розправі над залогою Бастилії. Справа в тому, що її солдатам з боку учасників штурму було гарантовано свободу і фізичну недоторканність. На момент своєї капітуляції фортеця мала всі можливості для захисту і, якби її охоронцям і не вдалося залишитися живими, то вони принаймні дорого продали б своє життя. Але вони повірили в слово революціонерів, яке, як виявилося, не варте було й ламаного гроша. Особливої мерзенності цій події надає те, що переважна більшість солдатів залоги становили інваліди, тобто або покалічені, або просто старі ветерани численних війн XVIII століття. Їх навмисне тримали в тилу, щоб не піддавати небезпеці у випадку воєнного конфлікту. Але старим солдатам, що пережили війни з найсильнішими державами Європи, судилося померти від рук своїх же французьких зрадників...

Іншою глибоко ганебною сторінкою революції був процес Марії Антуанетти. Революціонерам було мало розправи над колишньою королевою, вони хотіли в першу чергу її принизити. В ході процесу обвинувачувач Гебер спробував довести, нібито королева перебувала в протиприродному сексуальному зв’язку зі своїм восьмирічним сином. Публіка, яка була присутня на процесі, складалася з людей, які не просто не співчували Марії Антуанетті, а взагалі її ненавиділи (не будемо забувати, що саме королева була головною мішенню антимонархічної пропаганди). Тим не менше, звинувачення було вислухане в абсолютній тиші, за якою відчувався шок людей, що зрозуміли всю абсурдність цих жахливих закидів. Пізніше, коли суддя повторив запитання щодо стосунків Марії Антуанетти та її сина, королева відповіла: «Якщо я не відповідала на ці питання, то тільки тому, що зводити таке звинувачення на матір глибоко протиприродно. Мої слова можуть підтвердити усі жінки та матері в цій залі». В цей момент серед присутніх жінок піднялось велике хвилювання і багато з них розридались. Слід іще раз підкреслити, що всі ці жінки були налаштовані революційно і прийшли на суд насолодитися приниженням колишньої королеви, але неадекватна поведінка представників революційного «правосуддя» вразила навіть їх. Характерно те, що Максиміліана Робесп’єра, якого зараз намагаються зобразити шляхетним та ідеалістичним революціонером, неймовірно розлютила ця подія, але зовсім не тому, що він був шокований огидною поведінкою Гебера, а тому, що той невміло збрехав і тим самим викликав співчуття до королеви. Тобто «непідкупного» (так іменували Робесп’єра шанувальники) не засмутили ані сам факт цинічної брехні, ані жорстокість знущання над беззахисною жінкою. Єдине, що викликало його обурення, – це невміння зводити наклеп.

І, нарешті, третім прикладом, що підтверджує глибоку моральну дегенерацію революціонерів, була їхня поведінка під час громадянської війни. Справа в тому, що прихильники королівської влади спочатку не вбивали полонених республіканців, а нерідко й взагалі відпускали, взявши з них слово не воювати більше проти короля. В результаті серед республіканських військ, посланих проти повстанців-монархістів, поширилося стійке небажання воювати за інтереси паризької кліки і вони дедалі частіше переходили на бік прихильників короля. Це викликало глибоке занепокоєння серед республіканського керівництва, яке негайно оголосило милосердя з боку королівських солдат «брехливим гуманізмом» та «підступністю контрреволюціонерів». Рішення республіканці знайшли дуже просте: максимальна ескалація різанини цивільного населення в регіонах, охоплених повстанням. Розрахунок був надзвичайно простий: селянин, який знає, що його дружину по-звірячому вбили (після багатократного зґвалтування), а з її мертвого понівеченого тіла витопили жир «для потреб республіки», навряд чи пожаліє полоненого солдата республіки. За деякий час повстанці почали відповідати жорстокістю на жорстокість і дисципліна в республіканських військах різко зросла. Наведені приклади яскраво характеризують керівництво республіки з моральної точки зору.

Постає закономірне запитання: хто ж був опорою революції, хто її очолював (не на найвищому – на середньому рівні), хто здійснював геноцид власного народу, хто зруйнував найсильнішу і найбагатшу на той час країну Європи? Справа в тому, що основною опорою французької революції був Хам, який мав три голови – як чудовисько з дитячих казок. Ім’я цим головам було: Хам-люмпен (не плутати з трудящими), Хам-буржуа (не плутати з більшістю дрібних та середніх підприємців) і, нарешті, третя, найстрашніша, голова – Хам-псевдоінтеліґент [9].

Хам-люмпен був огидним породженням доби ранньої індустріалізації, коли в надрах великих міст виник специфічний прошарок населення, типові представники якого балансували між некваліфікованою фізичною працею та відвертим паразитуванням. Вони не мали адекватної кваліфікації ремісників, не мали освіти і не мали навичок праці на землі. Саме вони стали дубцем у руках революційного керівництва, а самі від революції отримали надзвичайно просту винагороду – можливість безкарно грабувати, вбивати, ґвалтувати.

Другою головою був Хам-буржуа, який вбачав у старому режимові перешкоду для безмежного визискування трудящого люду. Революція надала для такого буржуа-вампіра надзвичайно широкі можливості, якими він із насолодою користувався навіть у моменти максимального полівішання республіканського режиму.

Третьою головою був, як уже зазначалося, Хам-псевдоінтеліґент – специфічний типаж, широко представлений у різноманітних органах революційної влади. Характерними рисами такої паразитарної особистості була недолуга освіта низького рівня в поєднанні з невмінням (і категоричним небажанням) працювати фізично. Примітивного розуму цього «інтелектуального авангарду революції» вистачало рівно настільки, щоб оволодіти декількома ідеями з найбільш «попсової» частини інтелектуальної літератури того часу, при чому без їх адекватного розуміння. До того ж, їхня поверхова освіта дозволяла їм «їздити по вухах» неписьменним люмпенам, які ставилися до своїх ватажків за принципом «вживає незнайомі слова – отже, розумний». Для того, щоби зрозуміти весь жах панування такої «еліти», уявімо собі на хвилину, що до влади в Україні прийшла частина менеджерів середньої ланки з незакінченою вищою освітою і вирішила масово нав’язати українцям окремо взяті ідеї, наприклад, Карлоса Кастанеди (при тому, що ці окремо взяті ідеї вони самі як слід не розуміють). Ідеї, що сподобались цим новим керманичам, вони нав’язували б шляхом масового знищення всіх незгодних та й узагалі тих, кому не знайшлося місця в картині майбутнього, що зародилась у їхній хворобливій свідомості.

Зрозуміло, що наслідки для переважної більшості французів були абсолютно жахливі: під гучне декларування різноманітних «свобод» їх позбавили елементарних повсякденних прав, які вони зберігали навіть у часи найсуворішого кріпацтва. Вже на початку революції були заборонені професійні об’єднання. За їх відновлення у формі профспілок робітничий клас Франції потім боровся протягом майже всього XIX століття, і боротьба ця супроводжувалася великою кров’ю та безпрецедентним економічним гнобленням. Селяни були позбавлені права на сільський схід, яким вони користувалися протягом більш ніж тисячолітнього існування Французького королівства. У такий спосіб революція зруйнувала дієвий механізм народного самоврядування. Селянин завжди був частиною зорганізованої громади, яка надавала йому допомогу і у протистоянні загрозам зовнішнього світу, і в протиріччях із місцевим феодалом. Але буквально в одну мить його було позбавлено цієї підтримки. Найстрашніше полягало в тому, що переважна більшість селян належала до згадуваних вище «пасивних громадян», тобто була позбавлена елементарних політичних прав. Неписьменних, безправних, повністю дезорієнтованих селян було кинуто на поталу паразитарній буржуазії та бездушним республіканським чиновникам. Не варто пояснювати, що обидві ці сили були глибоко чужі селянинові і, на відміну від феодала-аристократа, компроміс із ними знайти було неможливо, оскільки вони були представниками абсолютно чужого та незрозумілого для селянина світу.

Не зайвим буде зупинитись і на ставленні революційної верхівки до французької інтеліґенції або, іншими словами, на ставленні примітивних псевдоінтеліґентних недоучок до інтеліґентів у початковому, повному розумінні цього слова. Яскравим прикладом тут може слугувати доля видатного французького науковця та дослідника Лавуазьє, котрий, будучи засудженим до смерті, попрохав відстрочки на декілька днів задля того, щоб завершити свої експерименти, які він вважав важливими для республіки; йому категорично відмовили із формулюванням, що його експерименти не мають жодного значення.

Іншим прикладом руйнівного антиінтелектуалізму революційної верхівки було повне припинення публікації праць Шарля Луї Монтеск’є за часів якобінської диктатури [10]. Видатного французького філософа, як це не дивно, нерідко зараховують до попередників і навіть ідеологів революції, але при цьому забувають, що він був переконаним монархістом (хоча й конституційним) та прихильником важливої ролі традиційної шляхти.

Яким же чином відносно невеликий відсоток переважно найгірших членів суспільства зміг захопити владу в найбільшій країні Європи та підкорити її населення? Чому французи не опиралися?

Примітки:
1. Див., напр., навіть одну з найбільш науково коректних праць із відповідної проблематики в сучасній Україні: Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – С. 109–118.
2. Птифис Ж.-К. Людовик XIV. Слава и испытания: Пер. с франц. И.А. Эгипти. – СПб.: Евразия, 2008. – С. 295.
3. Фай Г. За что мы сражаемся? Идеологический словарь: Пер. с франц. А.М. Иванова. – М.: ИЦ «Слава»; Форт-Профи, 2007. – С. 144.
4. Після катастрофічного землетрусу на Гаїті 12 січня 2010 року, який майже повністю зруйнував країну і спричинив загибель 300 тисяч її мешканців, деякі теологи, політики й публіцисти наголошували на тому, що цей катаклізм був покаранням за масове використання гаїтянами сатанинських практик. Див., напр.: Стешин Д. Битва Богов: Республику Гаити сгубил культ Вуду? // Комсомольская правда в Украине. – 2010. – 18 января. – С. 9.
5. Саїд Е. Культура й імперіялізм: Пер. з англ. – К.: Критика, 2007. – С. 387.
6. Олар А. Христианство и французская революция. 1789-1802 // http://www.krotov.info/history/18/1789rev/olar.htm.
7. Rewolucja francuska nauczycielk ludobуjcуw // http://www.wprost.pl/ar/108493/Mistrzowie-Hitlera/.
8. Урланис Б.Ц. Войны и народонаселение Европы. – М.: Соцэкгиз, 19б0. – С. 393.
9. Термін «інтеліґенція» (від лат. intelligens — той, що розуміє, мислить; розумний) введено російським письменником Петром Боборикіним (1836–1921) у 1860-х роках для позначення суспільного прошарку людей, які професійно займаються розумовою (зокрема, творчою) працею, розвитком і поширенням культури. Згодом, однак, це поняття зазнало суттєвої змістової трансформації. Внаслідок невиправданого розширення кола позначуваних ним явищ (з-поміж іншого, через систематичне ужиття радянською пропагандою словосполучень «трудова інтеліґенція», «робітнича інтеліґенція» тощо), самий термін було значною мірою дискредитовано. Нині дедалі більше дослідників протиставляє «інтеліґентів» як свого роду «розумових обивателів», дилетантів-кон’юнктурників, схильних до некритичного засвоєння будь-яких «модних» ідей, власне інтелектуалам. Відтак, сьогодні доречніше було б говорити саме про Хама-інтеліґента без додавання частки «псевдо». Проте, з огляду на деякі дотепер актуальні стереотипи, у цьому тексті її використано як показник хибності й безпідставності претензій названої суспільної групи на культурне та інтелектуальне лідерство і взагалі на будь-яку соціальну корисність.
10. Французская революция XVIII века. Экономика, политика, идеология / Отв. ред. Г.С. Кучеренко. – М.: Наука, 1988. – С. 175.
11. Тарле Е.В. Наполеон. – М., 1941. – http://militera.lib.ru/bio/tarle1/05.html.
12. Нольте Э. Фашизм в его эпохе: Пер. с нем. – Новосибирск: Сибирский хронограф, 2001. – С. 119.

ДАЛІ БУДЕ....
Originally posted by edward_trad at ФРАНЦУЗЬКА АНТИНАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ( частина 4 )

Геноцид французької нації

Як уже зазначалося вище, що революція 1789 року мала явно антинаціональний характер, спричинивши й різанину французів на Гаїті, і цькування церкви, й фактичне знищення французьких звичаїв та традицій. Проте найбільшим злочином, здійсненим кривавими багнетами революції, був прямий геноцид французької нації.

Першим тривожним сигналом стала фактична узурпація влади «третім станом», парламентське крило якого репрезентували тоді аж ніяк не селяни та робітники, а заможні буржуа. 17 червня 1789 року депутати вищого представницького органу – Генеральних штатів – оголосили себе «Національними зборами», не маючи на це повноважень. Таким чином, Франція за формою правління почала нагадувати республіку, хоча сама республіка була проголошена пізніше. Надалі, 9 липня, оголосивши себе вже «Установчими зборами», вони взялися до розробки конституції, метою якої було позбавлення влади короля і зосередження її в руках парламенту, підконтрольного антикоролівськи налаштованій аристократії та заможним буржуа.

14 липня заколотники, у відповідь на цілком законні дії Людовика XVI з наведення ладу, захопили королівську в’язницю Бастилію, де знаходився також і міський арсенал. Після штурму Бастилії в Парижі почалася різанина, якої французька столиця не бачила з часів Варфоломіївської ночі. Слід зауважити, що дії заколотників відзначалися крайньою жорстокістю й дикістю. Так, наприклад, заколотники відрубали голову комендантові Бастилії маркізу де Лоне, насадили її на спис і як трофей носили по вулицях міста. Окрім того, голота повбивала й інвалідів (калік і старих солдатів), що охороняли в’язницю. Досить симптоматично, що річниця цього відвертого бузувірства є головним державним святом сучасної республіканської Франції.

Паризьке народовбивство 14 липня 1789 року стало першим, але далеко не останнім епізодом тотального геноциду французької нації, який вчинили провідники революції — затяті прибічники встановлення республіки. Недарма цей період в історії Франції як у вітчизняній, так і в світовій історичній науці отримав назву «Великого жаху».

6 вересня 1789-го підігрітий промовами революційних демагогів натовп вдерся до Версалю, перерізав усю королівську варту, а самого монарха змусив переїхати до Парижа, де він жив фактично в ув’язненні. Самі ж Установчі збори поділялися тоді на два великих політичних угруповання: роялістів, які прагнули збереження сильної королівської влади, та прихильників конституційної монархії на чолі з Мірабо та Лафайєтом. Останні спиралися, з-поміж іншого, також і на Якобінський клуб — збіговисько змовників-багатіїв (адже сума членського внеску до цієї структури – 24 ліври на рік – була «непідйомною» для абсолютної більшості французів, навіть порівняно заможних).

Було й іще одне угруповання в Установчих зборах, про яке слід сказати окремо. Це так звані «кордильєри» — прихильники максимального обмеження влади короля. Їхніми лідерами були Жорж Дантон та Камілл Демулен, а також Жан Поль Марат, редактор революційної газети «Друг народу». Слід сказати, що в цій газеті друкувалися найбрудніші матеріали антимонархічного характеру, які часто-густо переходили на особисті образи. На її шпальтах Марат прямо закликав до вбивств та насилля: «Почніть із того, щоб захопити короля, дофіна й королівську родину, приставте до них охорону й хай вони відповідають за все своїми головами. Відрубайте потім без усіляких вагань голови контрреволюціонерам, генералам, міністрам і колишнім міністрам... Можливо, знадобиться відрубати 5-6 тисяч голів; проте, якби навіть знадобилося відрубати 20 тисяч, не можна вагатися жодної хвилини!»

Дехто може казати про те, що революція зрівняла французів у правах. Всі вони – й «дворяни шпаги», й «дворяни мантії», й великі підприємці, й робітники з селянами – стали на перший погляд рівними і зверталися одне до одного словом «громадянин» або «громадянка». Формально це дійсно так, проте насправді нова влада навіть не мала на меті досягнення реальної рівноправності, а тим більше – руйнування майнової нерівності, адже загального виборчого права так і не було введено, голосувати могли лише т.зв. «активні громадяни», здатні сплачувати податок не менший від середнього десятиденного заробітку. Інші ж французи вважалися «пасивними громадянами». Слід зазначити, що такі «пасивні громадяни» складали переважну більшість населення і ця більшість опинилася після революції у вкрай тяжкому становищі. Про це свідчить практика функціонування т.зв. «Фонду національного майна», який формувався з конфіскованого у дворян, церкви і короля земельних володінь. Селяни та міщани могли придбати землю, проте дуже часто задля цього їм доводилося брати державний кредит і дуже часто незаможні французи ставали фактично жебраками й потрапляли у фінансову залежність від кредитних установ. Така бездарна політика революційних керманичів призвела до того, що в країні почалися економічна криза, інфляція та голод.

Що ж робив у цей час король Франції? Ясна річ, що його не влаштовувала роль почесного бранця, тим більше, він не міг терпіти відвертого знущання з французької нації, якій за свого повновладного правління служив вірою і правдою, часто особисто допомагаючи найбіднішим родинам. У ніч із 20 на 21 червня 1791 року він разом зі своєю дружиною Марією Антуанеттою зробив спробу вирватися з республіканського полону і за допомогою військових, що у своїй більшості залишалися вірними престолові, скинути ярмо революції. Проте карету короля було заарештовано прихильниками революції, а самого короля було доправлено до Парижа.

У самій столиці революційна кліка вже підготувала проект конституції Франції, за якою вона фактично ставала республікою. Людовик XVI був змушений присягнути їй, що й сталося 14 вересня 1791 року, а ще через півмісяця було відкрито перше засідання новостворених Законодавчих зборів.

Уже навесні 1792 року французький уряд примудрився оголосити війну майже всім провідним державам Європи — Пруссії, Австрії, Іспанії та іншим країнам, що призвело до тотальної мобілізації до лав французької армії і, як наслідок, — до невдоволення населення війною. Проте урядові вдалося скинути всю провину на ще чинного короля, мотивуючи це тим, що на боці прусаків воювали частини корпусу принца Конде, що складалися здебільшого з дворян-емігрантів і були прихильниками роялістської влади — законної влади Франції.

10 серпня 1792-го підбурювані агентами антимонархічних угруповань юрби голоти штурмували Тюїльрійський палац, де мешкали король і його родина. Зауважимо, що під час штурму оскаженілі парижани перерізали всіх дворян, що лишалися при королі та всіх до одного 900 швейцарських гвардійців — його особисту охорону. Відповідальність за цю різанину лежала на комісарах Комуни Парижа.

Тим часом, пруська армія й частини емігрантів взяли в облогу фортецю Верден. Виникла реальна загроза французькій столиці. Парижем поширилися чутки, що саме в цей вирішальний для Франції час максимально активізувалися контрреволюціонери, а всі підозрілі громадяни, що їх було ув’язнено, нібито готують повстання, розраховуючи на підтримку з-за кордону. З 2 до 5 вересня зграї озброєних санкюлотів (як правило, з найбідніших та морально здеградованих верств населення — опори революціонерів) вривалися до в’язниць і безжалісно знищували абсолютно всіх в’язнів — кримінальних і політичних, жінок та дітей.

22 вересня узурпатори поставили останню крапку в перебранні на себе всієї повноти влади, оголосивши, що влада короля скасовується і відтепер Франція є республікою. Монтаньяри, відчуваючи повну безкарність, і, вочевидь, відчуваючи себе господарями ситуації, зажадали страти короля. Спроби жирондистів протистояти їм з тріском провалилися і 21 січня 1793 року короля Людовика XVI було страчено. Така ж сама доля чекала і на жирондистів, 2 червня монтаньярські заколотники за допомогою підконтрольної їм т.зв. «національної гвардії» оточили будівлю Конвенту і під прицілом рушниць вивели з нього всіх тих, хто ще складав опозицію політиці революційної «Гори». Багатьох із них незабаром було відправлено на гільйотину. Відтоді слова «порядок» і «смерть» стали синонімами в узурпованій купкою дегенератів Франції.

Вчорашні прихильники революції в атмосфері тотального терору й жорсткої диктатури стали затятими її ворогами. Народна кара прийшла й до деяких ватажків правлячої кліки, наприклад Марата, котрого було вбито Шарлоттою Корде — вона вмотивувала своє рішення тим, що вважала його головним винуватцем розправ з противниками диктатури. Але смерть Марата лише спонукала якобінців до ескалації терору.

У 1794 році було видано низку декретів, які поклали початок «великому терору». В цих декретах вперше з’явилося визначення «вороги народу» (чи не його 130 років по тому запозичили більшовики?). «Ворогами народу» оголошувалися всі, хто викликав хоча б мінімальну підозру у влади, таких «ворогів» часто без суду відправляли на гільйотину.

Провінцію почали прочісувати революційні підрозділи, звані «пекельними колонами». Той, хто не встигав сховатися від них у лісах, гинув у страшних муках. Солдати революції передусім ґвалтували жінок, а потім вбивали їх. Вони розбивали прикладами голови людям похилого віку, заколювали багнетами немовлят у колисках. Частенько солдати розважалися, перекидаючи немовля з багнета на багнет. Республіканський генерал Вестерманн доповідав паризькому Комітетові громадського порятунку: «Діючи згідно з отриманими наказами, ми топтали дітей кінськими копитами, вирізували жінок, які – в усякому разі, ці – вже ніколи не народжуватимуть бандитів. Не можу похвалитися жодним полоненим. Ми знищили всіх».

Республіканським генералам було шкода витрачати кулі проти цивільного населення. Тому частенько в хід ішли багнети. Але й багнети не витримували і ламалися. Тому тисячі полонених, разом із жінками та дітьми почали занурювати на старі кораблі. А потім топили їх посередині Луари. Солдати, що сиділи в шлюпках, добивали тих, кому все ж вдавалося вибратися на поверхню.

«Наказую спалювати усе, що піддається спалюванню, і брати на багнети усіх, кого ви зустрінете на своєму шляху, – вимагав республіканський генерал Гриньон. – Я знаю, що в цій місцевості ще залишилися віддані нам патріоти. Проте треба знищити всіх».

Найбільше вражають описи спалювання живцем у печі дітей і жінок, що гинули з жахливими криками на вустах. «У зв’язку з відсутністю жінок-бунтівників, солдати взялися за дружин лояльних нам патріотів. Вже 23 такі жінки були піддані нелюдським тортурам», – доповідав Жанне, офіцер поліції, вірної республіканцям.

У місцевості Кліссон солдати вкопали в землю котел, поклали на нього ґрати, і на цих ґратах спалили 150 жінок. «Десять бочок із жиром я вислав у Нант. Це був жир вищої якості, його використовували в госпіталях», – зізнавався пізніше один із солдатів. У місті Анжер з людей живцем здирали шкіру для штанів вищим офіцерам. Шкіру здирали від поясу вниз і завдяки цьому штани, за задумом, повинні були щільно прилягати до тіла [7].

На завершення цікаво буде навести відомості про кількість жертв революції згідно з розрахунками відомого демографа Бориса Урланіса. За чверть століття (до 1814 року – кінця наполеонівських війн – включно) революція пожерла, за різними оцінками, від 3,5 до 4,5 млн. людських життів. Це може здатися не такою вже величезною цифрою, якщо забути, що населення Франції було тоді у 6-7 разів менше від населення Росії епохи її революції (і, отже, загибель 4 млн. французів відповідала загибелі 25-30 млн. підданих Російської імперії початку ХХ століття) і що у кінці XVIII століття не було тих засобів масового знищення, які «прогрес» створив за наступні більш ніж сто років. Збиток був настільки значний, що французька нація так і не змогла після цього остаточно відновитися і він став причиною зменшення зростання населення у Франції упродовж усіх наступних десятиліть: напередодні революції населення Франції складало 25 млн. чоловік, Великої Британії – 11 млн., Німеччини – 24 млн., а до кінця XIX століття маємо, відповідно, 38 млн., 37 млн. і 56 млн.; тобто, населення Німеччини виросло в два з гаком рази, Великої Британії – навіть у три з гаком, а Франції – лише на 50 відсотків... [8].

римітки:
1. Див., напр., навіть одну з найбільш науково коректних праць із відповідної проблематики в сучасній Україні: Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – С. 109–118.
2. Птифис Ж.-К. Людовик XIV. Слава и испытания: Пер. с франц. И.А. Эгипти. – СПб.: Евразия, 2008. – С. 295.
3. Фай Г. За что мы сражаемся? Идеологический словарь: Пер. с франц. А.М. Иванова. – М.: ИЦ «Слава»; Форт-Профи, 2007. – С. 144.
4. Після катастрофічного землетрусу на Гаїті 12 січня 2010 року, який майже повністю зруйнував країну і спричинив загибель 300 тисяч її мешканців, деякі теологи, політики й публіцисти наголошували на тому, що цей катаклізм був покаранням за масове використання гаїтянами сатанинських практик. Див., напр.: Стешин Д. Битва Богов: Республику Гаити сгубил культ Вуду? // Комсомольская правда в Украине. – 2010. – 18 января. – С. 9.
5. Саїд Е. Культура й імперіялізм: Пер. з англ. – К.: Критика, 2007. – С. 387.
6. Олар А. Христианство и французская революция. 1789-1802 // http://www.krotov.info/history/18/1789rev/olar.htm.
7. Rewolucja francuska nauczycielk ludobуjcуw // http://www.wprost.pl/ar/108493/Mistrzowie-Hitlera/.
8. Урланис Б.Ц. Войны и народонаселение Европы. – М.: Соцэкгиз, 19б0. – С. 393.
9. Термін «інтеліґенція» (від лат. intelligens — той, що розуміє, мислить; розумний) введено російським письменником Петром Боборикіним (1836–1921) у 1860-х роках для позначення суспільного прошарку людей, які професійно займаються розумовою (зокрема, творчою) працею, розвитком і поширенням культури. Згодом, однак, це поняття зазнало суттєвої змістової трансформації. Внаслідок невиправданого розширення кола позначуваних ним явищ (з-поміж іншого, через систематичне ужиття радянською пропагандою словосполучень «трудова інтеліґенція», «робітнича інтеліґенція» тощо), самий термін було значною мірою дискредитовано. Нині дедалі більше дослідників протиставляє «інтеліґентів» як свого роду «розумових обивателів», дилетантів-кон’юнктурників, схильних до некритичного засвоєння будь-яких «модних» ідей, власне інтелектуалам. Відтак, сьогодні доречніше було б говорити саме про Хама-інтеліґента без додавання частки «псевдо». Проте, з огляду на деякі дотепер актуальні стереотипи, у цьому тексті її використано як показник хибності й безпідставності претензій названої суспільної групи на культурне та інтелектуальне лідерство і взагалі на будь-яку соціальну корисність.
10. Французская революция XVIII века. Экономика, политика, идеология / Отв. ред. Г.С. Кучеренко. – М.: Наука, 1988. – С. 175.
11. Тарле Е.В. Наполеон. – М., 1941. – http://militera.lib.ru/bio/tarle1/05.html.
12. Нольте Э. Фашизм в его эпохе: Пер. с нем. – Новосибирск: Сибирский хронограф, 2001. – С. 119.

ДАЛІ БУДЕ,,,,,
This page was loaded Жнв 25 2019, 3:40 pm GMT.